Чорна ніжка картоплі – бактеріальна загроза для картоплярства

Бактеріальні хвороби – один з вагомих ризиків зниження ефективності картоплярства як в Україні, так і в інших регіонах світу, де ця культура має велике економічне значення. Зокрема в Європейських країнах з початку 2000-х рр. значно зросли втрати врожаю картоплі від чорної ніжки. Вивчення цієї проблеми науковцями призвело до виявлення серед пектобактерій дуже агресивного збудника чорної ніжки – Pectobacterium chrysanthemi. У 2005 р. цей поліморфний вид виокремили у рід Dickeya на честь видатного мікробіолога R.S. Dickey. На сьогодні рід налічує 12 видів, з них уражують картоплю п’ять: D. dianthicola, D. solani, D. dadantii, D. chrysanthemi та D. zeae. Найбільш шкодочинні – D. dianthicolaта, D. solani, які широко розповсюджені в європейських країнах, США, Австралії.

Вірулентність збудника чорної ніжки пов’язана з продукуванням пектолітичних ферментів (целюлаз, пектиназ, протеаз), які руйнують рослинні тканини та спричиняють симптоми м’якої гнилі. Подолати захисні системи рослини-господаря патоген може за допомогою ферментів супероксиддисмутаз.

Загалом симптоматика захворювання варіативна залежно від кліматичних умов, популяційного складу та агресивності патогенів, а також від сортового складу та агротехніки культури. Так, чорна ніжка картоплі може проявлятися як м’яка гниль бульб або на зелених рослинах у полі як в’янення стебел, затримка росту, скручування та пожовтіння листя. При стрімкому перебігу хвороби стебла рослин можуть висихати зеленими або раптово чорніти і падати. Уражені кущі знижують продуктивність або повністю гинуть, а інфіковані бульби загнивають навіть при невисокій температурі зберігання.

Втрати врожаю картоплі від ураження Dickeya spp. у європейських країнах на початку 2000-х рр. сягали до 50 % або в середньому 46 млн. євро. При чому серед сукупних втрат 32 % припадало на насіннєву картоплю, 43 % – на столову та 25 % на картоплю, яка використовується для переробки.

Протягом вегетаційного періоду рослин збудник чорної ніжки поширюється в межах поля з дощовою або поливною водою, а також комахами-переносниками. За сприятливої вологості та температури осередками інфекції стають мікронизини поля. У рослину бактерії потрапляють через природні отвори та рани, зосереджуючись у судинах бульб, переважно у місці прикріплення столона. Також Dickeya spp. можуть перебувати на поверхні бульб. Якщо умови середовища не сприяють швидкому розмноженню бактерій, інфекція може протікати безсимптомно. При цьому патоген зберігається в бульбах протягом зими та може потрапляти до насіннєвих партій картоплі.

Саме насіннєва картопля – основний шлях поширення чорної ніжки на далекі відстані, зокрема між різними країнами. За даними ЕРРО, бактерії Dickeya spp. дуже широко розповсюджені та виявлені практично в усіх країнах, з якими Україна мала або має тісні торговельно-економічні зв’язки. Наразі бактерії цього роду не належать до чинного Переліку РШО України та, відповідно, не підлягають фітосанітарному моніторингу, тому в умовах вільної міжнародної торгівлі насіннєвим матеріалом картоплі гарантії відсутності збудника на території країни немає. Вірогідність акліматизації та розповсюдження збудників цієї хвороби в Україні, зокрема за умов традиційного картоплярства та зрошувального землеробства, є високою. А шкодочинність захворювання та ризики для картоплярської галузі обґрунтовують потребу у стримуванні поширення хвороби та актуальність вивчення цієї проблеми й діагностики Dickeya spp.

Оскільки спектр симптомів чорної ніжки картоплі доволі широкий, як і коло її збудників, виявлення хвороби та ідентифікація патогена вимагає застосування сучасних методів аналізу, серед яких мікробіологічні, біохімічні (у першу чергу, серологічні), молекулярно-генетичні. У виборі методів варто послуговуватися чинним міжнародним діагностичним протоколом для бактерій родів Pectobacterium і Dickeya РМ 7/155.

Більше інформації про бактерії роду Dickeya у нашій статті: Демчук І.В., Волкова І.В., Трепач А.О. Нові збудники чорної ніжки та м’якої гнилі картоплі та ризики їх поширення в Україні. Сільськогосподарська мікробіологія. 2025. Вип. 41. С. 71–92. https://doi.org/10.35868/1997-3004.41.71-92